Пташка

Неоподаткований персонаж


Музыка : С.К.А.Й. - "Дике почуття"  Погода в голові : сильний дощ    

Не має причин


Не хочу завуальованих красивих слів. Я закохана. У мене зриває кришу, я думаю переважно про одне, точніше - про одного. І мене це бісить, бо у мене абсолютно немає часу про це думати. У нього, до речі, теж. Та й у хлопців, якщо я не помиляюсь, з цим якось простіше - вони собі особливо не паряться у повсякденному житті. Бо, як кричать нам всі усюди, думати вони можуть лише про одне. В тому плані, що в голові одночасно розвивається не більше одного мисленевого потоку. До речі, маю одного знайомого - анти-доказ даній тезі, але можливо він лише виключення. Він, як і  я, може тримати близько 6-7 потоків, якщо треба, таке.

Мене бісить, що мій час займає навчання, дебати, організація проектів у двох організаціях, трошки залишається на їсти/спати й зовсім-зовсім трошки на жити, а от більшість думок... Фак. Іноді не так вже й погано бути хлопцем. Навіть, якщо все "складеться", то дуже швидко розпадеться - у нас нема часу одне на одного, зараз обоє інтенсивно будують своє професійне майбутнє, а потім... Власне, це саме професійне майбутнє і настане. Може й не побачимось більше. Але треба розставляти пріоритети сьогодення. Почуття плинні, а час на навчання обмежений. Тому наші стосунки далі робочих не підуть, навіть якщо він зі мною вже "сдружился"...

Не треба більше, бо буде бо-бо. Але ж воно вже бо....


Открыть | Про це шепотіли 8

Музыка : Scorpions - "Raised On Rock"  Погода в голові : сонечко, теплий дощик    

Діалоги. Романтичне


- Никогда больше не кури.
- Почему?
- У тебя лёгкие хорошие. Не порть.
- ?
- Я не знаю как объяснить... У тебя грудь и плечи широкие... Лёгкие - хорошие. чувствую. Сегодня ночью... пока ты спал... я лежала на твоей груди... Ты красиво дышишь.


- Я сейчас лежу с медведем, которого ты мне подарил.
- Хотел бы оказаться на его месте.
- А сейчас я его поцеловала и представила, что это ты.
- В нос?
- Да. Почувствовал?


- Я тебя люблю.
- Что?! о_О
- Извини. Тут должно было быть - привет, как дела? что делаешь. Но я не хило опечаталась.


- Ты по уши в дерьме.
- В любви.
- А я как сказала?


- Люблю
- Откуда ты это знаешь?
- Я это чувствую
- Это не доказательство
- Тогда закрой глаза и дай мне свою руку. что я делаю?
- Ты.. Ты касаешься меня..
- Откуда ты это знаешь?
- Я чувствую...




Открыть | Про це шепотіли 13

Музыка : Крихітка Цахес - "Він мене не кохає"  Погода в голові : пасмурно, вітерець    

Київ-Львів. Криша потягу


"Покидаю столицу разорванной птицей..." (с) Ночные снайперы

Обіцяють, що це буде щось навіть краще за Харків. На що я ввічиливо відповідаю "Дозвольте я вирішу сама". Почорканий писок речей лижить в кутку, речі в чемодані (один чемодан на двух осіб жіночої статі - знущання), харчі по кульках та в моїй сумці. До речі, на біса мама бере стільки хавчика в потяг не доходить до мого вранішнього мозку - ще б вчора половину з'їла, бо певна, що матиму чим зайнятися дорогою, окрім того, щоб їсти.

Блін, а він теж буде поряд, недалечко - у сусідньому місті Х) Ні, не розумію, як можна не цінити, що хтось кохає тебе так як я? Ну окейчиком, то таке. Так, я змирилась. Але імунітет виробився, тому зривів більше не буде. НІКОЛИ!!!! :) Хехех)

У Львові має бути красиво. Це ж Львів.

" - Гей, що там у Львові? - Красиво... - Ну, так. Це ж Львів!"

Уявляю собі все коричневе, зелене та жовте. Може трохи блакитного та червоного. Чомусь уявляеться, що буде дуже затишно. Хоча без тебе не затишно ніде. Але то вже мої справи. Буду з мамою, буду на дебатах (цього разу екологічних), буду у Львові, буду з камерою. Має бути добре. А ще годин 8 буду в дорозі Х) Моє найулюбленіше заняття.

"Всё настоящее всегда взаимно - дружба, любовь, понимание. Только ненависть и безразличие могут быть однобокими - они не настоящие, им не должно быть места в нашей жизни". (с)


Открыть | Про це шепотіли 18

Музыка : Сплин - "Моё серце"  Погода в голові : сніжок    

Можливо це навіть трохи приватно. Але така моя слабкість


Нещодавно писала про мої останні симпатії - Н та Б. Буквально вчора наткнулася на два мої листи своїй найліпшій подрузі. Це були різні листи, у різні періоди - один про Н, інший звичайно ж про Б. Дуже мило було їх порівняти. Висновки потім. Ось власне:

1. 19 грудня 2009, Н

"Валя, я страждаю (так, знову - генотип у мене такий) Я закохана й це серйозно. Не кохання, звичайно, бо я розумію різницю (нарешті - може саме до цього мене школа готувала *жарт*) Я бачу, що все йде за тим самим сценарієм - я томно дивлюся на нього з кутка, скаженію від радості, коли він каже "Привіт". Особливо я шаленію, коли він мене розумною називає (хоча ще ні разу такого не казав, але в його погляді я бачу саме це - нехай це не буде самообманом). Я розробила дизайн та текст сертифікату для нього й, коли ми (ДК) вручали його, то він двічі поцілував мене у щічку -
1. При всіх, коли вручали сертифікат й подарунок;
2. Коли дізнався, що це моя робота й прочитав дату ("Київ, майже 2010 рік") :)
Мене мучать мої почуття, мене виснажують мої марні мрії. Я боялася, що з переляку зізнаюся йому у всьому... й спугну, зіпсую все, аби тільки не повторювався звичний сценарій. Я місця собі не знаходжу - він не відповів на одне-однюсіньке моє смс, а наступного разу ми з ним побачимось десь на Різдво, якщо мені ДУЖЕ-ДУЖЕ пощастить й батьки відпустять мене у Карпати на три дні... (попрошу це замість новорічного подарунку - мені все одно нічого не треба!)
Маю надію, що це хоч зробить мне краще - я тягнутимусь до його рівня. Вже написала дві статті, які він обов'язково опублікує, бо в них зараз брак матеріалу, а мої роботи він особисто дуже нахвалював. Він звав мене нещодавно у Воронеж, навіть казав, що сам білет купить - АЛЕ МЕНІ 17 РОКІВ І В МЕНЕ НЕМА ЗАКОРДОННОГО ПАСПОРТУ!! (один з найбільших обломів у моєму житті - чому мої батьки не познайомились раніше?)
Я просто з глузду з'їду, якщо він на мене не відреагує! Але я вже не така, як у школі - я сміюся з ним, я його смішу, я реагую на його слова, дуже уважно слухаю, уточнюю, на тренінгу одна з небагатьох, хто задає нормальні питання та приклади + єдина, кому він за запізнення сказав: "Привіт, проходь, тобі запізнюватись можна, ти в цьому [темі тренінгу тобто] вже розбираєшся" і посмішка! його посмішка. В мене у грудях тремтить, коли я думаю про нього - я заснути не можу, а потім волію не прокидатися, бо він мені сниться. Він запросив мене на презентацію своєї книги (а зі мною ще чоловік 20) й пообіцяв, що подарує та підпише примірник. Але то не важливо. АААААААА, ЧОРТ! Він мені дуже потрібен! Я боюся навигадувати чогось зайвого, щоб потім воно не вибило повітря з моїх грудей. Тепер погоджуюся зі словами Фредеріка Бегбедера "Любовь не имеет ничего общего с сердцем [...]. Любовь первым делом сдавливает лёгкие. [...]. Лёгкие - самый романтический из человеческих органов: все влюблённые заболевают туберкулёзом."

Це все ще не Кохання, але це знов мене рве на частини - наче струмом постійно, а він все не приходить і не вимикає лампочку..."


Ем... У Карпати мене ніхто не пустив, та вже й не треба було - той захід відмінили. Через кілька днів після цього я так подумала й вирішила, що мої почуття - то є лише моя справа й навіть не мала вже на меті щось йому розказувати. Згодом дізналася, що для поїздок у Росію закордонний паспорт не потрібен. Добре, що я дізналася це згодом, бо пришибла б себе об стінку. Ну... руку б точно пошкодила. Н чудова людини й непогано до мене ставиться. Наравряд чи можу казати, що ми друзі (у повному розумінні цього слова), але точно хороші приятелі. Періодично пишу йому статті. Ось якраз на підході ескіз про КМДЛ. Але це було серйозно. Й через деякий час дійсно приємно :) Це робило мене краще. Згадую з теплом.


2. 18 лютого 2010, Б (Кенгуру)

Тут треба трохи ввести в курс: вчора була з Б на КМДЛ, проходили один з тренінгів. Виявилося, що це не цікавенний захід для підвищення нашої кваліфікації, а ввідні заняття для новачків. Але все одно якісь нюанси були цікавими. Після цього ми чомусь дуже довго добиралися до метро. Можливо тому, що грали в сніжки, загубилися, дуріли і т.п. А потім ще у метро багато зайвого часу провели. Все відбувалося з 16:30 (ми зустрілися біля метро й разом поїхали) до ~21:30 (через силу поїхали кожен до себе додому). Потім я написала смс Валентині, а вона попросила розповісти детальніше. Ось власне, чому й написала:


"Зізнатися чесно, я не знаю, що мені писати... Хронологічна розповідь? Якось не хочеться. Захоплена істерика? Та якось вже не солідно та й заспокоїлась вже наче. Напевно напишу щось таке: мені просто добре з ним. Це так дивно - зовсім не треба думати, бо зразу ж все кажу. Оратор, що проводив тренінг, на якому ми власне були спочатку, каже слово "Білка" (у вже забутому контексті) й ми обидва зовсім не до теми вибухаємо реготом:))) Бо це наша мила "Білка" - найвагоміший аргумент, чому Черновецького треба відправити на Марс Х) З Черновецьким історія довга, але я мала її тобі колись розповідати, ми у клубі дебатували на цю тему:) Він каже мені "Молодець" і не боїться при цьому виглядати дурнем. Ми якось дивно одночасно дізналися, що кожного з нас по суті троє. І Він такий само неадекватний, як і я. Коли я сказала : "А давай у сніжки", Він не сказав "Давай"... Він жбурнув у мене купу снігу! Він на всю вулицю розповідав про переваги демократії у штаті Міссісіпі - "Настане день, коли всі червоні дітки та всі білі та чорні дітки візьмуться за руки..." А я заперечувала йому, кажучи, що такого штату не існує, а якщо всі стануть рівні (ремарка: рівні не лише люди, а й низовини, гори і т.п.), то люди просто зісковзнуть з Землі, бо нема за що триматися. Й під час усього цього ми ще й шарфами билися. Й було якось все одно чи є ще хтось навколо. Він повалив мене у сніг, щоб я нарешті вдягла шапку, бо я застуджена. Я дала йому одну свою рукавичку (бо у нього не було), жбурнувши її у сніжці. Він прямо у метро домальовував мені психоделічний малюнок, який почав ще під час тренінгу. Таких малюнки два. Він намалював мені пентаграму, а я сказала, що це зірочка, а потім перевернула малюнок й показала йому справжню пентаграму. Він сказав, що я його подряпала, але подерті обидва, тому вважаємо, що все ОК. Я сказала, що Він схожий кенгуру. Я чесно зізналася, що шукала його ВКонтакті кілька годин (та майже кілька днів), а Він не вказав ні справжнього імені, ні універу, ні рідного міста й я за просто так прелопатила 5 тис. чоловік з Івано-Франківська. Й я абсолютно не почувалася дурепою через те, що я сказала. Я відверто попсихувала перед ним, а потім ми посміялися. Ми взагалі багато сміялися. Все було дуже дивно й якось смішно. Він "побачив" мене й не злякався. Це так дивно... До Нього це змогла зробити лише ти. Ми якісь дуже рівні, хоча легко зможемо залежати один від одного. Хоча тут я вже замріялася - за його відчуття казати не можу. Але я розсмішила його! Цього ласкавого інтроверта:) Я багато Його смішила. Й він мене. А іноді ми обидва сміялися просто з того, що ми робимо.

"- А?
- Га?
- Да?
- Напевно.
- От і поговорили" Х)

"Ти так поглядаєш на цю жінку, наче з натури малюєш" (під час створення психоделічного малюнку)

"- Ти мене подряпала!
- А ти зламав мені пальця!
- Я його виправив.
- ..."

"- Не мовчи, бо я почуваюся дурепою
- ..."

Дивно. Але це саме моє.

:)"



Тут поки важко щось сказати. Я навіть не певна чи я закохана у нього, бо своїми почуттями боюсь все зіпсувати. Ну, зараз боюсь - з ним я не боялась нічого. Вже лежачи вночі у ліжку (від нема чого робити я вчора лягла о пів на третю Х_Х), згадала, як розповіла Б про гру "Переконай мене" й пішло до того, що він переконував мене у неї зіграти, а я не хотіла О_О Ось так, люди, виглядає справжній компроміс. Ще згадала, як ми добиралися до місця тренінгу - йшли кілька зупинок пішки, бо вирішили пройтись (але все ж здебільшого тому, що номер маршрутки забули) по більш-менш жахливій дорозі, а потім нас зустріли й ми вже всією групою поверталися НАЗАД до найближчого до метро корпусу КПІ!!!! Добре, що Б мене тримав. Згадала, що при зустрічі він сказав, що сьогодні особливо радий мене бачити, але так і не сказав чому. Ми напівнатяками казали про якісь відверті речі й почувалися нормально, без усякого там незручного мовчання. Ця закоханість не робить мене кращою. Вона сприймає мене такою, як я вже є - вона каже мені, що я вже найкраща.
 


Открыть | Про це шепотіли 6

Погода в голові : осінній вітер    

Так приємно


Закохатися у свого ґендерного близнюка... Це страшно? Це романтично.
 Хахах))) Авжеш, але це не може добре закінчитися! Х) Нахлине ж іноді. О_О

The Beatles - All You Need Is Love

Маю зізнатися, що почуття до Н були сільнішими та, якщо чесно, приємнішими. Бо Н більше екстраверт та я бачила, що він добре до мене ставиться. Натомість Б - мій "інтровертний ґендерний близнюк" Х_Х Ні, серьйозно - якби я народилася хлопцем, то була б саме такою!


Joss Stone - L.O.V.E.

Чудова пісенька :) У середу була фотосесія ДК-PR; фото чудові, але їх близько 200 і кожне мені треба обробити до понеділка. Хай тільки ця кампанія не спрацює ...!

HIM - Heartkiller

А щодо Б - він мене буквально мучить! Я не можу зрозуміти, що я є для нього і чи є я для нього взагалі чимось чи кимось? В голові нічого не складається. Побачимо, що буде у понеділок. Найбільше мене дратує у ньому, що він після засідань в основному швидко тікає, й не на всі мої листи повністю реагує! Це зачіпає.

Але я можу його розсмішити. Й Н могла. Скучила за Н. Спілкувалися нещодавно :)

Чайф - Оранжевое настороение

Н у Воронежі на стажуванні :) Не знаю, коли він повернеться, але дуже хочу його побачити. Хочу знов у нього закохатися - це ж було так приємно...


Открыть | Про це шепотіли 5

Погода в голові : осінній вітер    

Нарцисс. Дню Влюблённых посвящается


Всем известен миф о прекрасном юноше, который целыми днями напролёт глядел на своё отражение в ручье, любуясь своей красотой. В конце концов, заглядевшись, он упал в воду и захлебнулся. На берегу же вырос цветок, названный в память погибшего.

Когда Нарцисс погиб, нимфы леса — дриады — заметили, что пресная вода в ручье сделалась от слёз солёной.

— О чём ты плачешь? — спросили у него дриады.

— Я оплакиваю Нарцисса, — отвечал ручей.

— Неудивительно, — сказали дриады. — В конце концов, мы ведь всегда бежали за ним вслед, когда он проходил по лесу, а ты — единственный, кто видел его красоту вблизи.

— А он был красив? — спросил тогда ручей.

— Да кто же лучше тебя может судить об этом? — удивились лесные нимфы. — Не на твоём ли берегу, склонившись не над твоими ли водами, проводил он дни?

Ручей долго молчал и наконец ответил:

— Я плачу по Нарциссу, хотя никогда не понимал, что он — прекрасен. Я плачу потому, что всякий раз, когда он опускался на мой берег и склонялся над моими водами, в глубине его глаз отражалась моя красота.

Оскар Уайльд


Открыть | Про це шепотіли 4

Музыка : Король и Шут - "Лесник"  Погода в голові : сильний вітер, свіжий океанський бриз    

Нещодавно мені наснився дивний сон


Він величезний, поділений на дві частини - до і після смерті коханого... Я не пам'ятаю, як він виглядав, та й я була якась дивна. Але він загинув рятуючи мене від чорного дракона, що зним він занурився в океан і потонув. Я теж була у воді, вода холодна. Я пірнула за ним, але вже не змогла врятувати. Я була така пригнічена, що й не помітила чи загинув же дракон, та й це вже не було важливо - я була в безпеці, а він ні... Через деякий час після цих подій (це вже 2га частина) я оселилася на березі океана у дерев'яному будинку. Здається, разом зі мною там була якась бабуся, але того вечора її не було. До будинку прийшов злий карлик-чарівник зі своїми людьми. Вони хотіли піймати мене. Мені було невимовно страшно! Я позачиняла всі двері й вікна, але це їх не зупинило. Я тікала по сходах, але я ледь пересувала ноги, наче вони стали важити тонну! Коли ж карлик майже схопив мене, я чкурнула щодуху і замкнулась у своїй кімнаті. Чарівник посмикав ручку, щось зробив своєю тростиною (я бачила зелене світло), але двері не відімкнув. Я почувалася ще гірше, бо розуміла, що це не надовго. Він заговорив. Сказав, що повернув його з води, що він живий і мені треба йти до нього. Я почала кричати, що не вірю, це не можливо, він загинув рятуючи мене, він помер! Але карлик не відступав. Через деякий час вони все ж таки схопили мене. Наступне, що я побачила - це те, як я сиджу перед своїм будиночком у дерев'яному кріслі у короткій шубці з капюшоном, а вони кажуть мені, що їм треба сходити за Тамарою Гварцетелі, вона підскаже. Вони пішли, я трохи почекала, встала і теж пішла. Я гадала, що йду за ними, слідкую наче, але потім зрозуміла, що дівчина, що йде - то не я! З самого початку вся ця історія була не про мене! Та дівчина йшла, вона ховалася! Вона забралася на скелю, пройшла повз якогось доброго чарівника та його дочку, що здивовано провели дівчину поглядом. І прямо у них на очах ця чорнява зневірена повісилася. Чарівник і дочка підбігли до неї, спитали навіщо вона це робить. А дівчина відповіла, що карлик не зміг оживити його, він міг лише зробити щось подібне до зомбі, а вона цього не витримає. І вона не хоче бути його маріонеткою, вона б не втікла потім, а карлик по її смерті зробив би ще одне зомбі... Тому вона прийшла сюди, щоб вмерти і не попастися злому карлику... Аж раптом з вершини гори щось схопило дівчину за ланцюг, на якому вона повісилась, і зі словами "Ах ти ж, сволота така!" потягну нагору. Це був карлик-чарівник та його люди, а збоку на все це з печаллю дивилась Тамара Гвицетелі... Дівчина навіть злякатись не встигла.

Потім мене розбудили. Але я не вперше бачу цей сон, чи може це відчуття теж мені наснилось?.. В будь-якому разі, я пам'ятаю, що там ще багато чого далі було. Також маю на увазі, що зараз була скорочена 1ша частина і неповна 2га. Першого разу я побачила (мені наснилися) обидві частини повністю, розкрито. Це мене хвилює, я хочу побачити, що буде далі. А далі обов'язково буде...


Открыть | Про це шепотіли 9

Погода в голові : темно і дощ    

В душі спустошення, в животі суп з картоплею


Так багато хочеться сказати, але не знаю кому. На столі стоїть свічка, але вона не палає і поки зовсім не потрібна. Нехай дочекається темряви і стане моїм рятівником. Думки бігають по голові і б'ються об стінки черепа; іноді так сильно, що "губляться". А голова, між іншим, вже розколюється. Я розучилася любити (і це для мене велика Драма), але натомість сподіваюсь навчитися тверезо і швидко мислити.

Вже на слові "навчитися" я зрозуміла яку галіматью друкую. Це жахливо, що не можу зараз любити і я повинна вирішити цю проблему (дуже боюся кидати все на самотік, бо вже були прикрі наслідки). Серце наткнулося на "голку у ліжку" і заховалося за мізки. Але я все одно відчуваю, як воно болить.


Открыть | Про це шепотіли 2



Мої слова

Интересы
PR, активність, близкість, блог, гори, горизонт, гугл, дебати, довіра, дощ, ДругаРіка, захист, камін, кіно, Книги, ковзани, КОЛАЖІ, музика, не"червоні" свята, перестановка, розмови, розрахунки, рок, ролики, романтика, свінг-денс, сніг, собаки, спогади!, українське, фантазії, фентезі, чай

Записи

ОБОЗ.ua