Пташка

Неоподаткований персонаж


ptah
Погода в голові: сніжок
Музыка: Сплин - "Моё серце"

Можливо це навіть трохи приватно. Але така моя слабкість

Нещодавно писала про мої останні симпатії - Н та Б. Буквально вчора наткнулася на два мої листи своїй найліпшій подрузі. Це були різні листи, у різні періоди - один про Н, інший звичайно ж про Б. Дуже мило було їх порівняти. Висновки потім. Ось власне:

1. 19 грудня 2009, Н

"Валя, я страждаю (так, знову - генотип у мене такий) Я закохана й це серйозно. Не кохання, звичайно, бо я розумію різницю (нарешті - може саме до цього мене школа готувала *жарт*) Я бачу, що все йде за тим самим сценарієм - я томно дивлюся на нього з кутка, скаженію від радості, коли він каже "Привіт". Особливо я шаленію, коли він мене розумною називає (хоча ще ні разу такого не казав, але в його погляді я бачу саме це - нехай це не буде самообманом). Я розробила дизайн та текст сертифікату для нього й, коли ми (ДК) вручали його, то він двічі поцілував мене у щічку -
1. При всіх, коли вручали сертифікат й подарунок;
2. Коли дізнався, що це моя робота й прочитав дату ("Київ, майже 2010 рік") :)
Мене мучать мої почуття, мене виснажують мої марні мрії. Я боялася, що з переляку зізнаюся йому у всьому... й спугну, зіпсую все, аби тільки не повторювався звичний сценарій. Я місця собі не знаходжу - він не відповів на одне-однюсіньке моє смс, а наступного разу ми з ним побачимось десь на Різдво, якщо мені ДУЖЕ-ДУЖЕ пощастить й батьки відпустять мене у Карпати на три дні... (попрошу це замість новорічного подарунку - мені все одно нічого не треба!)
Маю надію, що це хоч зробить мне краще - я тягнутимусь до його рівня. Вже написала дві статті, які він обов'язково опублікує, бо в них зараз брак матеріалу, а мої роботи він особисто дуже нахвалював. Він звав мене нещодавно у Воронеж, навіть казав, що сам білет купить - АЛЕ МЕНІ 17 РОКІВ І В МЕНЕ НЕМА ЗАКОРДОННОГО ПАСПОРТУ!! (один з найбільших обломів у моєму житті - чому мої батьки не познайомились раніше?)
Я просто з глузду з'їду, якщо він на мене не відреагує! Але я вже не така, як у школі - я сміюся з ним, я його смішу, я реагую на його слова, дуже уважно слухаю, уточнюю, на тренінгу одна з небагатьох, хто задає нормальні питання та приклади + єдина, кому він за запізнення сказав: "Привіт, проходь, тобі запізнюватись можна, ти в цьому [темі тренінгу тобто] вже розбираєшся" і посмішка! його посмішка. В мене у грудях тремтить, коли я думаю про нього - я заснути не можу, а потім волію не прокидатися, бо він мені сниться. Він запросив мене на презентацію своєї книги (а зі мною ще чоловік 20) й пообіцяв, що подарує та підпише примірник. Але то не важливо. АААААААА, ЧОРТ! Він мені дуже потрібен! Я боюся навигадувати чогось зайвого, щоб потім воно не вибило повітря з моїх грудей. Тепер погоджуюся зі словами Фредеріка Бегбедера "Любовь не имеет ничего общего с сердцем [...]. Любовь первым делом сдавливает лёгкие. [...]. Лёгкие - самый романтический из человеческих органов: все влюблённые заболевают туберкулёзом."

Це все ще не Кохання, але це знов мене рве на частини - наче струмом постійно, а він все не приходить і не вимикає лампочку..."


Ем... У Карпати мене ніхто не пустив, та вже й не треба було - той захід відмінили. Через кілька днів після цього я так подумала й вирішила, що мої почуття - то є лише моя справа й навіть не мала вже на меті щось йому розказувати. Згодом дізналася, що для поїздок у Росію закордонний паспорт не потрібен. Добре, що я дізналася це згодом, бо пришибла б себе об стінку. Ну... руку б точно пошкодила. Н чудова людини й непогано до мене ставиться. Наравряд чи можу казати, що ми друзі (у повному розумінні цього слова), але точно хороші приятелі. Періодично пишу йому статті. Ось якраз на підході ескіз про КМДЛ. Але це було серйозно. Й через деякий час дійсно приємно :) Це робило мене краще. Згадую з теплом.


2. 18 лютого 2010, Б (Кенгуру)

Тут треба трохи ввести в курс: вчора була з Б на КМДЛ, проходили один з тренінгів. Виявилося, що це не цікавенний захід для підвищення нашої кваліфікації, а ввідні заняття для новачків. Але все одно якісь нюанси були цікавими. Після цього ми чомусь дуже довго добиралися до метро. Можливо тому, що грали в сніжки, загубилися, дуріли і т.п. А потім ще у метро багато зайвого часу провели. Все відбувалося з 16:30 (ми зустрілися біля метро й разом поїхали) до ~21:30 (через силу поїхали кожен до себе додому). Потім я написала смс Валентині, а вона попросила розповісти детальніше. Ось власне, чому й написала:


"Зізнатися чесно, я не знаю, що мені писати... Хронологічна розповідь? Якось не хочеться. Захоплена істерика? Та якось вже не солідно та й заспокоїлась вже наче. Напевно напишу щось таке: мені просто добре з ним. Це так дивно - зовсім не треба думати, бо зразу ж все кажу. Оратор, що проводив тренінг, на якому ми власне були спочатку, каже слово "Білка" (у вже забутому контексті) й ми обидва зовсім не до теми вибухаємо реготом:))) Бо це наша мила "Білка" - найвагоміший аргумент, чому Черновецького треба відправити на Марс Х) З Черновецьким історія довга, але я мала її тобі колись розповідати, ми у клубі дебатували на цю тему:) Він каже мені "Молодець" і не боїться при цьому виглядати дурнем. Ми якось дивно одночасно дізналися, що кожного з нас по суті троє. І Він такий само неадекватний, як і я. Коли я сказала : "А давай у сніжки", Він не сказав "Давай"... Він жбурнув у мене купу снігу! Він на всю вулицю розповідав про переваги демократії у штаті Міссісіпі - "Настане день, коли всі червоні дітки та всі білі та чорні дітки візьмуться за руки..." А я заперечувала йому, кажучи, що такого штату не існує, а якщо всі стануть рівні (ремарка: рівні не лише люди, а й низовини, гори і т.п.), то люди просто зісковзнуть з Землі, бо нема за що триматися. Й під час усього цього ми ще й шарфами билися. Й було якось все одно чи є ще хтось навколо. Він повалив мене у сніг, щоб я нарешті вдягла шапку, бо я застуджена. Я дала йому одну свою рукавичку (бо у нього не було), жбурнувши її у сніжці. Він прямо у метро домальовував мені психоделічний малюнок, який почав ще під час тренінгу. Таких малюнки два. Він намалював мені пентаграму, а я сказала, що це зірочка, а потім перевернула малюнок й показала йому справжню пентаграму. Він сказав, що я його подряпала, але подерті обидва, тому вважаємо, що все ОК. Я сказала, що Він схожий кенгуру. Я чесно зізналася, що шукала його ВКонтакті кілька годин (та майже кілька днів), а Він не вказав ні справжнього імені, ні універу, ні рідного міста й я за просто так прелопатила 5 тис. чоловік з Івано-Франківська. Й я абсолютно не почувалася дурепою через те, що я сказала. Я відверто попсихувала перед ним, а потім ми посміялися. Ми взагалі багато сміялися. Все було дуже дивно й якось смішно. Він "побачив" мене й не злякався. Це так дивно... До Нього це змогла зробити лише ти. Ми якісь дуже рівні, хоча легко зможемо залежати один від одного. Хоча тут я вже замріялася - за його відчуття казати не можу. Але я розсмішила його! Цього ласкавого інтроверта:) Я багато Його смішила. Й він мене. А іноді ми обидва сміялися просто з того, що ми робимо.

"- А?
- Га?
- Да?
- Напевно.
- От і поговорили" Х)

"Ти так поглядаєш на цю жінку, наче з натури малюєш" (під час створення психоделічного малюнку)

"- Ти мене подряпала!
- А ти зламав мені пальця!
- Я його виправив.
- ..."

"- Не мовчи, бо я почуваюся дурепою
- ..."

Дивно. Але це саме моє.

:)"



Тут поки важко щось сказати. Я навіть не певна чи я закохана у нього, бо своїми почуттями боюсь все зіпсувати. Ну, зараз боюсь - з ним я не боялась нічого. Вже лежачи вночі у ліжку (від нема чого робити я вчора лягла о пів на третю Х_Х), згадала, як розповіла Б про гру "Переконай мене" й пішло до того, що він переконував мене у неї зіграти, а я не хотіла О_О Ось так, люди, виглядає справжній компроміс. Ще згадала, як ми добиралися до місця тренінгу - йшли кілька зупинок пішки, бо вирішили пройтись (але все ж здебільшого тому, що номер маршрутки забули) по більш-менш жахливій дорозі, а потім нас зустріли й ми вже всією групою поверталися НАЗАД до найближчого до метро корпусу КПІ!!!! Добре, що Б мене тримав. Згадала, що при зустрічі він сказав, що сьогодні особливо радий мене бачити, але так і не сказав чому. Ми напівнатяками казали про якісь відверті речі й почувалися нормально, без усякого там незручного мовчання. Ця закоханість не робить мене кращою. Вона сприймає мене такою, як я вже є - вона каже мені, що я вже найкраща.
 



Рекомендовать запись
Оцените пост:

Показать смайлы
 

Комментариев: 6

читаю будто свое)))) ну пока это чувство есть -переживай его - оно прекрасно)) я давно такого не чувствовала((
Спасибо:) Я такого не чувствовала ещё никогда. Если говорить про Б, то это будто я, только парень:) В хорошем смысле
может вторая половинка?? когда с человеком легко и вы похожи - очень может быть...не спеши,все будет гуд)
Очень может быть:) И я действительно не хочу никуда торопиться. А куда, собственно? Я уже счастливая:)))
Рекомендував цей запис
Рекомендував цей запис

 



Мої слова

Интересы
PR, активність, близкість, блог, гори, горизонт, гугл, дебати, довіра, дощ, ДругаРіка, захист, камін, кіно, Книги, ковзани, КОЛАЖІ, музика, не"червоні" свята, перестановка, розмови, розрахунки, рок, ролики, романтика, свінг-денс, сніг, собаки, спогади!, українське, фантазії, фентезі, чай
ОБОЗ.ua